Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями

Чи знаєте ви, хто такі люди з обмеженими можливостями? Мені здається, що так можна назвати кожного з нас. Фізично ми не здатні підняти 500 кг ваги, протриматися під водою кілька годин без кисневого балона, підстрибнути на висоту кількох поверхів. Так само в кожного з нас є особливості й особливі потреби.

Хтось занотовує від руки, а комусь зручніше робити це в гаджетах. Один вміє плавати, готувати їсти або гарно малювати, а другий - ні, але він вміє виразно розповідати вірші або займається танцями. Ми – різні. І так, іноді можемо мати особливі потреби й говорити про це. Але не в контексті розмови про людей з інвалідністю.

Єдиним коректним терміном сьогодні є «людина (особа) з інвалідністю», а не людина з обмеженими можливостями. Хто відповість мені, що означає людина з інвалідністю? (відповіді дітей)

Інвалідність — це тільки одна з ознак людини, при цьому вона може бути чиєюсь дружиною, донькою, сином чи братом, з темним чи рудим волоссям, професіоналом у якійсь справі, спортсменом, з купою досягнень і т. ін.

Люди з інвалідністю – це звичайні люди, які мають сім’ї, роботу, хобі, симпатії, проблеми та радощі. Та водночас вони мають і інший досвід. Це треба сприймати з повагою та толерантністю.

Дуже важливо ставитися до них як до особистостей та не перетворювати на жертв. Як спілкуватися з ветеранами чи людьми з інвалідністю та які табу є в розмові“

ЯК ВЗАЄМОДІЯТИ З ЛЮДЬМИ З ІНВАЛІДНІСТЮ В ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ

• Безбар’єрна мова. Насамперед варто пам’ятати, що в якому б стані людина не була, саме вона [людина] має бути на першому місці, а лише потім її травма, хвороба чи інвалідність. Тому правильно казати людина з інвалідністю, а не інвалід,
• людина з порушенням слуху, а не глухий,
• людина з порушенням зору, а не сліпий тощо.

Не жалійте людину

Жалість досить неприємне відчуття, яке провокує багато незручностей. Бо потрібно мати дуже велику силу, щоби пройти процес реабілітації й рости над собою. А жалість у такому випадку може лише погіршити мотивацію людини. Тож краще ставитися з гідністю та повагою».

Не фокусуйте надмірну увагу на людях з ампутованими кінцівками або на їхньому протезуванні. Але й не уникайте їх.
Важливо, щоб людина не відчувала надмірної уваги на своїй травмі, хворобі тощо. Намагайтеся поводитися природно, адже перед вами стоїть така сама людина – вона не є небезпечною чи поганою.
“Пам’ятайте, що і відвертання поглядів теж неприємне. Часто можна побачити, як мами кажуть дітям не дивитися на людей з ампутованими кінцівками або закривають їм очі руками. Це дуже дискомфортно.
Я, наприклад, з розумінням ставлюся до того, що дітям може бути цікаво, і це нормально. Якщо дитина просить доторкнутися до мого протеза, я можу це дозволити. Для мене це не є чимось поганим. Але часом трапляються випадки, коли діти ставлять не зовсім коректні запитання. Тому батькам варто пояснювати їм, як поводитися з людьми з інвалідністю, та про що в них можна запитувати”, – додає вона.

Запитайте перш ніж допомогти. Коли, наприклад, людина нещодавно протезувалася, важливо давати їй змогу самостійно щось робити та вчитися жити в новому стані, продовжує фізичний терапевт. За його словами, треба пам’ятати, що дорослі з інвалідністю є незалежними людьми. Тому запитайте, чи дійсно їм потрібна допомога, і не нав’язуйте її, якщо людина відмовила. Важливо, щоб людина спробувала та зрозуміла свої можливості. “Часом під час прогулянок наших пацієнтів на кріслах колісних деякі люди можуть просто підійти й почати їх кудись везти, забираючи можливість спробувати щось самостійно й довести собі, що в тебе все вдасться. Це насправді дуже дратує”, – каже вона. Тож найкращий спосіб уникнути таких ситуацій – це підійти й запропонувати допомогу: “Чи потрібна вам моя допомога? Дозвольте вам допомогти?”.

Не відчиняйте двері без погодження Насправді людина з ампутованою/ими кінцівкою/ками може опиратися на двері біля входу або виходу з приміщення. Тому, якщо різко їх відчинити без попередження, людина може просто впасти, пояснює Вікторія. “Коли, наприклад, дощова погода, східці можуть бути слизькими, тому у свій час я залишала милицю, яка могла послизнутися, і трималася за двері як за опору. Людям варто звертати на це увагу, особливо біля лікарняних установ чи реабілітаційних центрів, де є чимало таких пацієнтів, які ще не зовсім навчилися балансувати своїм тілом”, – каже вона. У такій ситуації теж краще запитати, чи можна відчинити людині двері. Запитання – це шлях до якісного контакту з ветеранами та людьми з інвалідністю.

Обов’язково розміщуйте попереджувальні знаки після миття підлоги Падіння є великою проблемою для людей, які використовують допоміжні засоби для пересування (милиці), додає Андрій Новосад. “Не завжди можна помітити, що підлога помита, а милиці просто за одну секунду з’їжджають і людина падає. Тому краще попередити про це заздалегідь. Тоді вона або попросить когось допомогти пройти цю ділянку, або буде більш обережною і повільніше йтиме”, – каже фізичний терапевт.

“НІ” В СПІЛКУВАННІ З ВІЙСЬКОВИМИ:

• не проявляти жалість;
• не допомагати, коли це не потрібно;
• не пропонувати нагодувати, напоїти чи дати грошей;

[“Пам’ятаю ситуацію, коли старша жінка підійшла до військового з ампутованою кінцівкою і дала йому 1 000 гривень. Це дуже незручно й неприємно. У кращому випадку людина може сказати віддати кошти на благодійність, а в іншому разі це може спричинити й агресію”, – зауважує Вікторія Хемич]

• не обіймати без згоди;
• не питати “Скільки людей ви вбили?”;

[“Військові не рахують цього. Вони роблять свою роботу. Такі запитання максимально неприємні, тому не ставте їх”, – акцентує Вікторія]

• не запитувати про спроби самогубства;
• не акцентувати на відсутності кінцівки.

“Головне – не перетворюйте ветеранів, людей з інвалідністю на жертв. Ставтеся до них як до особистостей. Пам’ятайте, що кожна людина унікальна й має свій досвід”, – підсумувала Вікторія Хемич.