"Що таке булінг, та що про нього треба знати? "

Булінг - це залякування, психологічний або фізіологічний терор, агресія, спрямована на підпорядкування собі іншу людину або викликання у нього почуття страху. Жертвою цькування може стати абсолютно будь-яка дитина, не дивлячись на те, якою б сильною або здібною вона не була б. Однак найчастіше жертвами стають ті, хто найбільше виділяється (дивно одягнений, дивно поводиться, неохайний). Також потенційними жертвами можуть стати ті, хто швидко втрачає самоконтроль, легко піддається емоціям.

Булерами ж найчастіше стають ті, хто ростуть без заборон та авторитету батьків, але в той же час їм не вистачає уваги і поваги дорослих. У більшості таких дітей – яскраво виражені нарцисові риси характеру. Їм весь час доводиться самостверджуватися за рахунок інших людей, доводити власну перевагу. Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Булінг починається з маленьких проявів агресії. Якщо не вчити дітей їх помічати і контролювати, це збільшує вірогідність булінгу в подальшому. Варто пам’ятати, що у ситуації з булінгом не буває одного "винуватого". Є багато відповідальних. Варто пам’ятати, що не можна закривати очі навіть на найменший прояв цькування, адже розібратися з ситуацією можна лише спільними зусиллями і тільки, якщо вчасно звернути на неї увагу.

Часто батьки не здогадуються, що їх дитина піддається цькуванню (булінгу) або, навпаки, сам бере участь в цькуванні. Адже далеко не усі діти можуть поділитися цим із старшими. Ось деякі ознаки, на які варто звернути увагу. Діти, які страждають від булінгу Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні. Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах. Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістично пояснити. Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні. Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання. Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції. Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті. Бажання йти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Ознаки агресора або що повинне змусити насторожити

• Дитина любить самостверджуватися і керувати, маніпулює іншими дітьми в грі.
• Дитина ділить світ на чорне і біле: одні люди у нього дуже милі, а інші злі і тому заслуговують поганого відношення.
• Дитина занадто розбірлива в тому, з ким він згоден спілкуватися.
• Дитина легко зривається на негативні судження або дії відносно інших людей, у тому числі і по дурницях.
• Нестабільні стосунки з друзями. Приміром, дівчатка часто дружать парами і не можуть порозумітися, якщо їх виявляється троє.
• Вам здається, що дитині подобається обзиватися, переводити, кривдити, висміювати або бити інших дітей.

Ви підозрюєте, що дитина не за віком агресивна, зухвала, вередлива і уперта.

Якщо ви думаєте, що ваша дитина - жертва булінгу

1. Ви бачите, що ваша дитина став/ла сумним, засмученим, боїться чогось, спокійно почніть розмову самі. Скажіть, що ви помічаєте, що щось не так, опишіть детально, які саме зміни в дитині ви бачите, але не давайте оцінок. Ніякого сарказму і повчань. Створіть для вашої дитини безпечний простір, де він може поділитися чимось, що йому/їй болить або за що йому/їй соромно. ( Наприклад: "Мені здається, що ти якийсь сумний останнім часом. Щось сталося, що розладнало тебе"? чи "Ти не хочеш йти в школу останнім часом і навіть намагаєшся позначитися хворим, щоб залишитися вдома, коли ти зовсім не хворий. Якщо в школі щось відбувається, чому ти не хочеш туди йти, давай поговоримо про це".)
2. В мить, коли дитина розкривається, не біжіть розбиратися з батьками кривдника або з учителями. Спершу нехай дитина висловить свої почуття, постарайтеся підбадьорити, заспокоїти його у відповідь. Так дитина знатиме, що може завжди вам все розповісти. Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити. "Добре, що ти цим зі мною поділився, про таке важко говорити"!. Дайте дитині зрозуміти, що у нього можуть бути будь-які думки, але переконаєте його в тому, що ніхто не заслуговує бути жертвою булінга. Ніхто і ніколи.
3. В подальшому - допоможіть дитині навчитися помічати і контролювати свої емоції, навчитися конфронтировать ( наприклад: чи дозволено в сім'ї говорити "ні", чи може дитина на щось вплинути в сім'ї, чи бачить дитина, як дорослі трансформують конфлікт в конструктив?) або зверніться до спеціаліста. Варто пам’ятати, у "роль жертви" може потрапити абсолютно будь-яка дитина/людина. Але в групі ризику опиняється той, хто відчуває провину або вважає себе жертвою, Він часто змиряється з тим, що і в іншій системі стосунків він не прийнятий…