Проблеми мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку в умовах родинного виховання

Мовленнєвий розвиток у дітей в умовах родинного виховання є одним з головних завдань дошкільної освіти. В період переходу на навчання дітей із шестирічного віку особливого значення набуває забезпечення загальної мовленнєвої підготовки до школи не тільки в дошкільних закладах, але й в родинному оточенні.

Розвиток культури мовленнєвого спілкування на основі формування мовленнєвої діяльності обумовлює як загальну, так і спеціальну мовленнєву підготовку. З одного боку, вона потребує розвитку навичок усного мовлення, а з іншого – первісного усвідомлення її знакової системи та осмислення мовних значень, на основі яких відбувається формування читання, письма. Базовий компонент дошкільної освіти передбачає результативність загальної і спеціальної підготовки дитини як наявної мовленнєвої компетентності.

Загальномовленнєва підготовка – це сприйняття, говоріння і розуміння мовлення, яке починається з першого дня народження дитини і здійснюється упродовж дошкільного віку до моменту вступу її до школи. Це є необхідним елементом входження у мовленнєве спілкування з оточуючими, стимулює загальний мовленнєвий розвиток і є фундаментом переходу до спеціальної мовної підготовки. Спеціальна підготовка – це оволодіння вміннями читання, елементами письма, елементарними мовними знаннями і вміннями аналізу одиниць мови, що передбачає формування елементарних умінь у галузі аналізу мовних явищ, які поступово вводяться у навчальну діяльність. Вона розпочинається у процесі спеціального навчання з повідомлення дітям елементарних знань про мову, необхідних для формування первинних умінь, спрямованих на усвідомлення мовленнєвих явищ. Подальше осмислення й усвідомлення мовних одиниць, вивчення їх істотних ознак спирається на ознайомлення з основами лінгвістичних знань і становить підґрунтя для оволодіння грамотою. Мова стає предметом аналізу, спостережень, порівняння, класифікації, абстрагування, тобто вивчення як навчального предмета. Слід підкреслити, що спочатку дитина, як спонтанно, так і у процесі загальної мовленнєвої роботи в дошкільному закладі, набуває мовленнєвих знань, умінь і навичок, спираючись на інтуїтивну здатність упізнавати звуки, слова, речення, запам’ятовувати мовні засоби, відчувати інтонаційні та смислові ознаки речень і текстів, вникати у граматичні значення. Усе це розвиває усвідомлення дітьми істотних ознак мовних явищ та можливість використання у мовленнєвому спілкуванні. Отже, оволодіння мовленнєвими навичками спілкування на основі загальної і спеціальної мовленнєвої підготовки є передумовою мовленнєвої компетентності, успішного навчання та адаптації до умов нових ситуацій спілкування.

Формуванню комунікативно-мовленнєвих умінь і навичок сприяють соціально-педагогічні умови родинного виховання:

• достатній мовленнєвий і освітній рівень родини;
• багатий активний словниковий запас;
• відповідність мовлення членів родини орфоепічним нормам української мови;
• мовленнєва компетентність оточуючих;
• заняття з рідної мови і граматики;
• широкі можливості спілкування з однолітками і дорослими;
• використання засобів виразності у спілкуванні;
• наявність мовної культури та етикету у спілкуванні.

Створюючи в умовах родинного виховання соціально-педагогічні умови для мовленнєвого розвитку, слід пам’ятати, що дитина відчуває потребу у нових враженнях, спілкуванні, визнанні, підтримці та висловлюванні власних думок. Тобто ситуація повинна бути для дитини розвиваючою. Тільки завдяки достатнім соціально-педагогічним умовам зміст загальномовленнєвої підготовки у дошкільнят сприяє накопиченню досвіду, прояву намірів, бажань, думок. Спеціальна мовна підготовка передбачає обов’язкову взаємодію у мовленнєвій діяльності пізнавальних процесів (зокрема, логічного мислення, творчої уяви, уваги, пам’яті).

Отже, для засвоєння способів виразного, спонтанного неусвідомленого мовлення (інтонації повідомлення, модальних слів, синонімів) слід, по-перше, дати змогу дитині відчути, як людина за допомогою мови оцінює дійсність, як вона виражає свої емоції та почуття, свій духовний світ; по-друге, створити умови, щоб на спеціально підібрані мовні засоби дитина сама відповідала емоціями, почуттями та давала власну оцінку дійсності. Тільки в цьому випадку мова стане інструментом розвитку емоційної сфери дитини.

Для дитини, яка має вади звуковимови, потрібна специфічна мовленнєва підготовка. Вона спрямована на вміння управляти м’язами мовленнєвого апарату та координувати мовнорухові та слухові відчуття, розвиток моторної функції дрібних м’язів пальців рук, формування фонетико-фонематичного сприйняття мовних та немовних звуків, постановку, автоматизацію і диференціацію звуків, розуміння лексико-граматичної форми мовлення.

Така корекційно-логопедична робота є основою загальної і спеціальної мовленнєвої підготовки, що зумовлює мовленнєву компетентність дитини. Процес засвоєння мовлення в школі повністю залежить від дошкільної мовленнєвої підготовки, тобто мовленнєвої компетентності дошкільника, що включає в себе фонетичну, граматичну, лексичну, комунікативну компетентність. Завдяки створеним соціально-педагогічним загальним, спеціальним та специфічним умовам у загальній та спеціальній мовленнєвій підготовці дитина в умовах не тільки дошкільного закладу, а ще й у родині набуває необхідних знань, умінь і навичок мовленнєвого спілкування, що забезпечить їй мовленнєву компетентність, успішність у навчанні читання і письма, загальну освіченість та ерудицію.